Крім того, граундхоппери пробивають все нові і нові стадіони, пізнаючі разом з ними нові села, міста, країни. Погляньте, в кожному з нас живе романтичний мандрівник, спраглий до вивчення нового.
І це бажання не покидає нас і у міжсезоння. Нащастя, додаткові свята, відмічені червоним в календарі, допомагають зробити подорож більш довгою. Моя розповідь буде про відвідини двох міст західної України недавнім літнім уікендом. Це Вінниця та Хмельницький. І нас було двоє: я і він 🙂
Отож, сьогодні зазирнемо до Вінниці.
Перед подорожжю я начиталась різної інфи про це місто і передбачала, що Вінниця буде схожа на нашу Полтаву. Побачимо чи це дійсно так. Заселившись в один з хостельчиків, ми з О. кинули речі в нашому мансардному номері і поскакали знайомитись з вулицями Вінниці.
Куди б ми не їхали, в нашому списку цікавинок, крім міських пам’яток, є також стадіони та паби. А ще, якщо в новому місті є річка чи яке водоймище, я особливо полюбляю поплавати корабликом. Вінниця підходила по всім пунктам!
Ми гуляли вулицями, вивчали людей, минали парки. Найпершим і найближчим пунктом нашого маршруту стала броварня Ніколаус. Походження назви мені не відоме, але я можу припустити, що так звали улюбленого кота власника закладу. А може і самого власника…
Там ми спробували їхнє фірмове темне пивце I Amber. Більше сподобалось темне. Його м’який смак підсвідомо відзначився «лайком» у моїй голові. Саме приміщення просторе, велике, занурене в напівтемний морок. В цей спекотний день, з гостей там не було ні душі.
Отож далі ми натрапили на відому всім набережну Південного Бугу та музичний фонтан, збудований прямо на річці. Але то був не просто фонтан, а: по-перше, фонтаніще!, ну, і по-друге, цей фонтанелло побудований за фінанси цукерового заводика Рошен. Для багатьох туристів Вінниця асоціюється саме з фонтанчиком. По розкладу проходять світло-музично-водяні квистави, подивитись які можна на спеціальних місцях, розташованих амфітеатром на самому березі річки. Ну це для тих, хто завчасно їх займе своїми м’якими видатними місцями. Для простих перехожих відкривається негірша картина з алейки на набережній. Але сюди ми потрапимо пізніше, коли повертатимемось додому.
Потроху накрапав дощик, що підтвердило обіцянки метеорологів. Але ворсклянин буде не ворсклянином, якшо не протупить. Парасолька, яку я завбачливо прихопила з собою, спокійно відпочивала в номері і, я так і бачу, як вона задоволено хіхікає з нас гуляючих під небесною водою. Але дощ не зіпсував нам настрій. Лише змив слово «кофорт» та й годі.
Тим часом ми дійшли до мосту через Буг, де і запримітили музей всього, що відноситься до слова «ретро». Пhо нього я читала в інтенеті, тому зраділа знайомій будівлі. Ой, друзі, чого там тільки не було… починаючи від окуляр і саквояжу, закінчуючи пожежною машиною з шоломами! Ретромобілі, ретро-мотоцикли, ретро-радіо, ретро-пластинки, ретро-барабанна установка, ретровсякавсячина і так далі. Любителям старовини раджу відвідати даний музейчик. Там дійсно є майже все, що може прийти в голову.
Через дорогу від цієї місцини був багатообіцяючий паб МакКлауд. І тут ми зробили помилку, яка коштувала нам сухих кросівок і одягу. Ми вирішили залишити його на зворотній шлях. Дощик то моросив, то таки серйозно підмочував нас. Наші прогнози щодо того, що хмара піде і вода з неба закінчиться, були явно провальними. Але ворскляни не здаються. Ми йшли далі вулицею, але тут небо розщедрилось на вологу і безжально поливало нею спраглу землю і невдоволених перехожих. Ми перечікували ці гнівні пориви в магазинчику. Коли погода трохи угомонилась, наші тушки поскакали Венецією вінницьких доріг в той таки МакКлауд. Я давно вже хотіла почати гартуватись контрасним душем і так далі. Що ж, то була моя перша спроба. Фініш нашої пробіжки увінчався гарячою печеною і зігріваючими напоями в славному пабчику МакКлауд. Пледи були як раз те, що треба. Єєєс.
Ну а далі наша прогулянка Вінничкою була трохи схарапуджена. Ми подивились Ратушу, біля якої на асфальті були намальовані водопади і все таке. Спостерігаючи знайомі мотиви, ми впізнали об’ємний 3-Д малюнок, але, нажаль, фотоапарат не товаришує з темним годинами доби, тому похизуватись нічим. В центрі нічого видатного більше ми не бачили. Дощ все капав і капав і не збирався закінчуватись. Непробитими залишилась садиба Пирогова і стадіон. Що ж, можливо, вінницька «Нива» таки вийде у Вищу лігу і ми відвідаємо ще раз це місто, побувавши і на стадіоні, а у садибі, уявивши себе Пироговим. А може й Ворсклі наскучить бовтатись у Вишці і вона відкриє нам інші міста нижчих дивізіонів… Тьху-тьху-тьху.
Ага, таки фонтан! Фонтан хоч і старався виписувати різні фігури з різним напором та потрапляти в такт музиці, та всеодно, його творці недопрацювали його.
Чудова класична музика, шум фонтану, теплий літній вечір. Так і закінчився наш перший день подорожей обласними центрами України. До речі, вітаю О. з завершенням його плану пробиття всіх обласних центрів до 30 років. Вінниця стала фінальною. Вперед до нових вершин!
А завтра ми з вами відвідаємо Хмельницький. До зустрічі!
