Подорож до сонячного Криму завжди виходила у полтавців вельми цікавою та сповненою пригод. Цього разу плани про поїздку кілька разів змінювалися: спочатку, після об’явлення перемир’я, був шанс пробити новий стадіон, нове місце (адже минулого разу гра проходила в Сімферополі), але з початком анексії бажаючих поступово меншало.
За кілька днів до гри невеличка група була сповнена оптимізму та наміру мчати до розсаднику ватників і довести, що Крим є Україна! Проте не так сталося, як гадалося, після спільних розмов та бесідою з начальником служби охорони, котрий завірив, що краще не їхати, вирішено було, що до Криму поїдемо або у більш мирний час, або на танках.
Гравці, що добиралися до місцини на потягах, а з Мелітополя їхали у супроводі «охорони», грали досить мляво, і якщо старіна Бараннік у матчі за дубль з похмелона закатив три шайби, то основа, окрім хіба Турсунова, Даллку, Непогодова та Пердути виглядала мертвою. Щира радість та посмішки Громова, після його заміни при рахунку 1-0 виглядала, як знущання над почуттями вболівальників, котрі, нажаль, переглядали матч лише на екранах. Логічна поразка, та що ж, чекаємо три «очка» від братішек «кротів» та підопічних «біляша».
Біло-зелені наші кольори! Разом до перемоги! Крим є Україна!
